Чикагський "лев" у воротах | История футбола Украины

Вiнграв у Північно-американській соккер-лізі на зорі тамтешнього професіоналізму, разом із блискучими українськими діаспорянськими командами досяг великих успіхів у США, грав у складі національної збірної своєї нової батьківщини. Із паном Орестом ми згадали ті славні роки.

Почнемо з того, що майбутній американський «Goalie» походить із справдешньої спортивної родини. Його батько Омелян (народився 11 червня 1922 року) був нападником легендарної львівської СТ України, а наприкінці Другої світової війни, як багато інших розкиданих лихоліттями українців, опинився у німецьких таборах «ді-пі» для депортованих персон. Але й там люди не розлучалися з футболом – Банах з товаришами грав за наші команди Зальцбурга, Ульма, Карсфельда-Міттенвальда. У сезоні 1946/47 Омелян разом із кількома іншими найкращими українськими футболістами долучився до команди другої ліги Фенікс-Алеманія із Карлсруе. У чотирьох матчах він відзначився двома голами, однак українська бригада тоді припинила співпрацю із німецькоюкомандою. Скоцені та Стецьків опинилися у Франції, де встигли засяяти у елітних командах.

А от Банах із родиною переїхав за океан, де упродовж 1949-51 років виступав у складі України в канадському Торонто, а упродовж наступних трьох років – за нью-йоркський УСК. Упродовж 1954-64 років Омелян Банах виступав у складі легендарних чикагських Левів разом із Зеноном Сниликом. На той час у родині Банахів уже підростав маленький Орест. Він зростав у Іллінойсі, 1965 року закінчив школу Іст Лейден у передмісті Чикаго, Франклін-Парку. Як згадує Орест Омелянович, батько-форвард з дитинства тренував його, пробиваючи по воротах, де стояв його син.

Слава українського діаспорянского футболу в США була гучною. Чого вартий лише прорив Філадельфія Юкрейніенс, яка неодноразово вигравала Відкритий Кубок США – у часи аматорської ери, напевно, найголовніший турнір Північної Америки. Не відставали й чикагські українці, які грали в одній із найсильніших міських ліг країни. Саме в складі Левів юний Орест Банах почав свої виступи в дорослому футболі. Значну допомогу в його становленні надали Клюфас та Гординський, з якими він працював ще із юних років.

1967 року родина Банахів гостювала в Торонто, і Орест попросився постажуватися в команду Торонто Рома, яку очолював друг родини та іще один видатний діяч нашої футбольної діаспори Остап Стецьків (екс-гравець того самого Ліону, нині – одного з найкращих клубів Франції). Короткі оглядини, напевно, серйозно вразили канадців, адже юнака, який приїхав на канікули в Торонто, залишили в команді й зробили воротарем основи. «Це була велика честь для мене, молодого хлопця, грати в команді з друзями батька проти професіоналів, гравців збірних різних країн, які виступали в канадській лізі. – згадує Орест Омелянович. – Не злічити тих європейців, аргентинців, які приїхали грати проти нас. Тим не менш, ми виявилися сильнішими, і Торонто Рома здобув свій перший та єдиний титул чемпіонів Канади 1967 року».

Три сезони в найкращі свої роки Орест Банах провів у Північно-американській соккер-лізі. Тодішня NASL – вражаюче зібрання зірок та грошей. Його команди – Бостон Біконс, Балтимор Бейс та Сент-Луїс Старс – також мали чимало легіонерів. А ще – трішки українців. У Бостоні юний Орест перетнувся із аргентинським українцем Володимиром Тарнавським, який в Південній Америці діставався фіналу прем'єрного Кубку Лібертадорес. У Балтиморі був іще один аргентинець – оборонець Хуан-Джон-Іван Бородяк, а також форвард Расті Кіндратів. У Сент-Луїсі всього кількома роками раніше виступав той самий Нік Крат, із яким Банах перетнеться і в збірній США. За три сезони в NASL Банах провів 20 матчів, у яких здійснив, за підрахунками прискіпливих американських статистиків соккеру, біля трьох сотень (!!!) сейвів. У професіональній лізі на заваді молодому голкіперу ставали серйозні конкуренти та травми, але у аматорському футболі, все ще сильному і впливовому, Орест здобув чимало тріумфів, виступаючи за Левів та Чорноморську Січ.

«Ліга вражала своїм рівнем, – пригадує Орест Банах. – Однак поруч із блиском «зірок» були й неприємні фактори. Загалом, умови тренувань були дуже хорошими, але не скрізь. Все залежало від успішності та зірковості команди. Якщо ваша команда програвала, ви могли розраховувати не більш, як на 2500-6000 вболівальників. У випадку, коли ви перемагали, глядачів бувало від семи до двадцяти тисяч. Найбільшу глядацьку активність проявив з часом Нью-Йорк, який залучив у команду Космос міжнародних зірок рівня Пеле, Круiффа, Беккенбауера – там стабільно на матчі ходило по 40-50 тисяч фанів. Щодо команд, у яких я грав, то умови праці були блискучими. Важко було тільки на «astro turf» – штучному покритті, яке давало великі навантаження на ноги».

Про те, що ті виступи були переконливими, свідчить і запрошення Банаха до збірних США. Він був членом олімпійської та національної команд. У головній збірній він дебютував 20 квітня 1969 року в Порт-о-Пренсі. То був перший кваліфікаційний матч до чемпіонату світу-70. 21-річний голкіпер відстояв усі 90 хвилин і в матчі-відповіді 11 травня в Сан-Дієго. На жаль, у тому протистоянні з Гаїті американці поступилися 0:2 і 0:1. Потім настав жахливий період дворічного застою, коли упродовж 1970-71 років через огранізаційні проблеми національна команда не провела жодного матчу. 1972 року, відразу ж після відродження збірної, Банах зіграв за неї два матчі світової кваліфікації до уже наступного чемпіонату світу-74. У обох зустрічах проти канадців його замінював Майк Вінтер. На жаль, і того разу шлагбаум відбору опустився перед США – вдома Канада виграла 3:2, а на виїзді досягнула інфарктної нічиєї 2:2. Банах продовжував входити до когорти найкращих голкіперів Сполучених Штатів, але більше за збірну не грав.

На жаль, кілька травм коліна не дозволили Оресту повністю реалізувати потенціал, проте він грав аж до сорока, причому не лише як голкіпер, а й як форвард (у окремих матчах і таке траплялося). Банах захищав ворота низки сильних клубів на національної команди США. Як згадує Орест Омелянович, зробити з нього воротаря була батькова ідея, який тренувався з ним, ще коли йому було 12-15 років. «Власне, й у дорослий футбол я прийшов у якості форварда, – розповідає наш герой. – Але одного разу наш голкіпер не міг зіграти, і тренери доручили його місце мені. Те, що було далі, – уже історія».

Нині, проживаючи в Арізоні, Банах працює в ресторані шеф-кухарем. Попри таку професію, він лишається причетним до футболу. Його підприємство займається організацією громадського харчування на спортивних стадіонах всього США.