Петр Хорманчук и два Манчестера | История футбола Украины

За певними підрахунками Ковентрі – в десятці британських міст із найбільшою українською діаспорою. У період двох світових воєн Об’єднане Королівство прийняло відразу кілька хвиль нашої еміграції. Однією із них «прибило» до британського берега й родину Хорманчуків (вочевидь, в Україні прізвище звучало як Германчук, а вже на Альбіоні зазнало орфографічних метаморфоз). Діти росли вже у Великобританії, і, звісно, поступово ставали справдешніми англійцями. Ось і Пітер Хорманчук, котрий народився 11 вересня 1962 в Ковентрі, виріс великим фаном місцевої команди, з дитинства не пропускаючи не тільки жодного матчу Сіті, а й жодного тренування. Подаючи надії як вправний оборонець, він потрапив до молодіжного складу Ковентрі, а в сезоні 1981/82 років уже був у заявці основної команди, котра виступала у найвищому, першому дивізіоні Англії.

На початку 80-х Ковентрі Сіті регулярно займав місця в другій десятці – досить низько, щоб не розраховувати на трофейні звершення, і досить високо, щоб не боятися за збереження елітної прописки. У рік появи Пітера в складі дорослої команди там відбулася тренерська рокіровка: багаторічний наставник Ковентрі Гордон Мілн, котрий створив прекрасну атакуючу команду, поступився місцем на тренерському містку Дейву Секстону, що тренував тоді англійську молодіжку, маючи вже досвід роботи з Челсі та МЮ.

Новий тренер потихеньку почав залучати Хорманчука до основної команди. 1 січня 1982 року Пітер вийшов на заміну в матчі кубка Англії проти Шеффілд Уенсдей. «Уже під кінець першого тайму Руді Кайзер почав просити заміну через травму, і по перерві я з’явився на полі замість нього, – згадував Пітер. – Денні Томас, який зазвичай грав правого оборонця, перейшов у середину поля, а я зайняв його місце. З дитинства я зачаровано дивився з трибун, як грає Ковентрі. Не можу передати, наскільки дивним, схожим на сон, відчуттям було вперше зіграти за улюблену команду й дивитися на трибуни, де сидів я сам, коли був маленьким хлопчиком». Газета «Ковентрі Івнінг Телеграф» схвально відгукнулася про дебют юнака: «Вболівальників вразила його талановита гра на правому фланзі». Додавала радості й перемога в рідних стінах – 3:1.

За два тижні 19-річний оборонець з’явився і в матчі чемпіонату – вийшов у другому таймі проти Іпсвіч Таун, але нічим не зміг допомогти Ковентрі, котре поступилося сильним Трактористам – 2:4. Пройшовши через дебютні випробування, Хорманчук очікував справжнього бойового хрещення. І він отримав такий шанс: Секстон довіряв молодому оборонцеві все більше ігрового часу, і той виправдовував довіру, виконуючи не лише свої безпосередні обов’язки, а й постійно долучаючись до атак (згодом із цим буде пов’язаний один із найяскравіших моментів у його кар’єрі).

Гарячий січень 1982-гопродовжувався матчем проти Манчестер Сіті в кубку. Після перемоги над Совами фани, звісно, були в хорошому настрої, але наступний суперник не вселяв шапкозакидницьких настроїв: Ман Сіті, на відміну від Уенсдей, виступав у еліті, та ще й ішов вище у першому дивізіоні. Тим не менш, і тут Ковентрі зумів здивувати фанів. Команда перемогла у Манчестері – 3:1, а Хорманчук вдало зіграв проти свого візаві і кумира юності – форварда Томмі Хатчінсона, котрий до Ман Сіті грав за Ковентрі. «Із манчестерцями було дуже важко, але й цікаво – у їхньому складі були Тревор Френсіс, Кевін Рівс, Аса Хартфорд і «Хатч» – мій улюбленець кількарічної давнини Томмі Хатчінсон. Грати проти нього було великою честю для мене, але, тим не менш, це не завадило мені застосувати проти нього кілька досить жорстких прийомів», – розповів Хорманчук. Дісталося й самому юнаку, але хто ж зважав би на біль, коли команда виграє на виїзді… У тому матчі був у його грі й мінус – після фолу Пітера на невтримному Френсісі арбітр призначив пенальті, реалізоване господарям. Проте надійна гра Хорманчука в інших моментах змусила забути про ту осічку, а диво-гол ковентрійця Бодака затьмарив усі інші події, ще довго будучи окрасою телеекранів. Аж у шостому раунді, за крок до півфіналу Кубка Англії-82, Ковентрі поступився дорогою ВБА.

У березні 1982 року Ковентрі належало грати виїзний матч проти Манчестер Юнайтед. МЮ і тоді ходив у лідерах, але пікантність протистояння була навіть не в цьому факті: наставник Дейв Секстон прийшов у Ковентрі якраз після керування Червоними Дияволами, і йому, безсумнівно, хотілося гідно зіграти проти своєї команди. Тим паче, що Рон Аткінсон, котрий змінив його в МЮ, зумів суттєво підняти команду – за підсумками того сезону, після восьмого місця при попередньому менеджері, із Роном манкуніанці піднялися на третє, окрім бронзових медалей, здобувши ще й путівку в Кубок УЄФА. Але до фінішу чемпіонату на той час лишалося ще чимало часу, і Секстон таки міг ще «насолити» Аткінсону. Ковентрі виграв – 1:0, Секстон святкував першу перемогу над колишнім клубом. Манкуніанці готові були заприсягтися, що й останню, однак попереду в Сіті були ще славетні часи.

А поки у Ковентрі підбивали підсумки сезону. 14 місце в чемпіонаті – на два кроки краще порівняно з минулим сезоном, плюс успіх в кубку – робота Секстона і його команди була визнана успішною. Зростав з командою і Хорманчук. Наступний сезон приніс йому, напевно, головне звершення. На Різдвяні свята 1982 року у Ковентрі приїхав все той же Манчестер Юнайтед, і Секстон із Аткінсоном знову зійшлися у тренерській дуелі. Знову перемога була за Сіті, при чому, цього разу скромна команда взагалі розгромила манкуніанців. 20-річний оборонець Пітер Хорманчук забив у тому матчі свій перший і, як виявилося, єдиний м’яч у професійній кар’єрі. «М’яч опинився у мене десь за 35 ярдів (метрів за 30-32) від воріт, – пригадує герой епізоду. – Я не став довго думати й просто пробив. Вийшло так, що м’яч підстрибнув прямо перед кіпером гостей Гарі Бейлі і пролетів над його руками. Через те, що натовп своїх і чужих гравців заступили мені огляд, я не міг розібратися у ті секунди, що ж трапилося. Бачачи мій розгублений вигляд, досвідченіший одноклубник Стів Хант пожартував, що був офсайд. На щастя, все було чисто, і розпач за мить змінився великою радістю».

Після того матчу Ковентрі сягнуло свого піку того сезону – п’ятого місця. На жаль, починаючи з лютого 1983-го Сіті програв практично всі свої матчі й дивом зберіг собі місце в еліті, зачепившись за 19-те із 22 команд місце. Молодий тренер Боббі Гулд, котрий змінив Секстона за підсумками сезону, застав Хорманчука гравцем основної команди, проте Пітеру більше не вдалося суттєво допомогти своїй команді. Одразу дві хвороби поклали його на лікарняне ліжко – артрит коліна і менінгіт. До кінця сезону 1983/84 молодий оборонець ще був у складі команди, роблячи спроби повернутися на поле після хвороб, проте далі команда відпустила його в Нанітон Боро. У цій аматорській команді, а також у Ковентрі Спортинг, Пітер Хорманчук і догравав, заліковуючи хронічні болячки.

Нині Пітер живе і працює в рідному Ковентрі. Тим не менш, у житті водія вантажівки Хорманчука футбол займає чимале місце: за першої нагоди він прямує на стадіон Ковентрі, причому, не лише як рядовий уболівальник, а й як ветеран клубу. У асоціації колишніх футболістів Сіті шанують кожного, хто зодягав футболку улюбленої команди. Ветерани футболу нерідко збираються на товариські зустрічі, або й просто згадують колишні дні, збираючись у перервах матчів нинішнього покоління небесно-блакитної команди.

Кар’єра Хорманчука не склалася через травми. Він залишив футбол надто рано, не встигнувши зіграти у багатьох цікавих матчах і не заставши нинішньої ери, коли навіть пересічний футболіст англійської прем’єр-ліги завершує виступи із чималим статком. Але «Чаккі», як його називали вболівальники, залишив свій скромний слід в історії клубу. Провів 24 матчі у першому дивізіоні, ще 5 – у кубкових змаганнях. І хоча всього за кілька сезонів Ковентрі, уже без нього, виграє Кубок Англії, Пітер буде щасливий за свій клуб – він буде з ним. Хоч і не в якості гравця, але як відданий вболівальник.